По Свидовецькому хребту.

Маршрут походу: с.  Ясиня – р. Чорна Тиса - оз. Апшинець – пол Урда - р. Косівська – пол. Старий – т/б Перелісок – пол. Думина – м. Рахів.

Термін проведення: 15 - 24 серпня 2015 р.

Учасники походу: Вчителі, учні та випускники Верхньотокмацької ЗОШ І-ІІІ ступенів, учні шкіл та жителі Чернігівського району.

Дорога до Ясінів. 15-16.08.15 р.

15 серпня близько 12-ї години група в повному складі збирається на пероні залізничної станції Верхній Токмак другий в очікуванні потягу Маріуполь-Львів, де ми будемо перебувати протягом доби. Зручно влаштовуємося на своїх місцях і знайомимося з іншими учасниками походу. Для частини учасників це вже не перша подорож у Карпати, тому час спливає у спогадах та туристських байках. Львів зустрічає нас теплою сонячною погодою, що дарує нам надію на сонячні дні під час походу.

Коротенька прогулянка привокзальною частиною Львова і ми влаштовуємося у вагоні потягу Львів-Рахів, яким переїжджаємо до Івано-Франківська, де вирішили познайомитися з архітектурними та історичними пам'ятками і далі дизель-потягом Івано-Франківськ-Рахів прибути до с. Ясіня, звідки починається маршрут нашого походу. Та саме тут нас чекала перша неприємна несподіванка. Потягу в цей день не було, то ж ми з сумом поглянули на вогні потягу Львів-Рахів, яким могли вже сьогодні дістатися до Ясінів.

Наші керівники даремне часу не гаяли і зайнялися пошуками транспорту, то ж через деякий час ми вже завантажуємося групами у мікроавтобуси, що вже близько 22-ї години доставляють нас до туристичної бази "Едельвейс" в с. Ясіня, на території якої ми обладнуємо наш табір. Заспокоює нас тільки те, що потяг Львів-Рахів в той час, коли ми вже обладнали табір тільки підїжджає до Ясинів. То ж збільшення витрат нас особливо не турбує.

День третій. 17.08.15 р.

Сьогодні всі піднялися рано, адже нам належить пройти 18 км шляху вздовж річки Чорна Тиса до місця стоянки. Поки наші керівники реєструються в контрольно-рятувальній службі, ми готуємо сніданок і займаємося докупівлею продуктів у торгівельних точках с. Ясіня, яких багато поряд з турбазою "Едельвейс". Та зрештою наші керівники приготували нам ще один сюрприз у вигляді автомашини, яка довезла нас до будівлі Стаціонару Київського університету, за 300 м від якого на широкій лісовій галявині ми й обладнуємо свій табір.

Погода, як і під час нашого липневого походу зустріла нас дощем, то ж готувати обід нам прийшлося в дощовиках. Та це не могло нам особливо зіпсувати настрій, адже на нас чекає цікава подорож по мальовничих озерах Свидовецького хребта. Решту дня відпочиваємо та слухаємо розповіді наших керівників про мальовничі пейзажі, які нам відкриються вже завтра. Якби-то знати...

Спати лягли рано, адже сьогодні ми вже виконали всі плани на приємні сюрпризи від наших керівників.

День четвертий. 18.08.15 р.

Як добре все починалося. Ранок в таборі був веселим і гамірним, адже сьогодні День народження нашої Марини. Цілий ранок вся чоловіча частина групи під керівництвом Даші надувала повітряні кульки, які було вручено іменинниці відразу після підйому.

Сніданок, швидкі збори і ми вже на маршруті. Ранковий дощ починає підсилюватися і ми починаємо підйом у гори по слизькій та мокрій дорозі. Дорога веде нас вздовж річки Апшинець, та через 20 хвилин дорога переходить через річку, яку необхідно долати убрід, тому вирішили йти стежкою, щоб обійти вигини річки, тим більше, що так нам радив водій машини. Якби ми знали... Стежка дедалі ставала все крутішою, хоча спочатку і вела нас понад річкою, а потім і взагалі завела в лісову гущавину, де й успішно загубилася. На пошуки її продовження наші керівники витрачають добрі пів-години часу, після чого ми продовжуємо наш маршрут вузенькою мальовничою стежкою, що змійкою вилася над обривистою ущелиною схилів гори Велика Кучера. Дощ часто змінювався туманом, тому рухалися повільно, намагаючись тримати невелику дистанцію.

Так уже надвечір ми вийшли до мальовничої галявини під самим хребтом Апшинець, але до обіцяного озера ми так і не дійшли. Ставало прохолодно та й наближався вечір, тому табір розбили на болотистій поляні у мальовничому котлі.

Решту дня та вечір присвятили приготуванню смачної туристської вечері, просушуванню намоклого одягу та спогадах про сьогоднішні пригоди. А ще щохвилини "милувалися красою" віртуального озера Апшинець та жартували над Олександром Петровичем. Та надія помирає останньою, тим більше, що вже ближче до півночі погода почала налагоджуватися і ми завзято раділи яскравому зірковому небу. Наступний день обіцяв бути сонячним.

День п'ятий. 19.08.15 р.

Зранку погода й справді була хоч і прохолодною, але сонячною, то ж ми, не гаючи часу зібралися і вирушили вузенькою ледве помітною у траві та чагарниках гірською стежкою на хребет. Стежка дедалі вужчала, а в самому лісі й зовсім пропала, та нас це не дуже турбувало, адже до хребта вже рукою подати. Дорога через лісові хащі та по зарослому ялівцем та чорницею схилу гори Татарука була важкою, та ще й супроводжувалася низькою хмарністю, яка часто переходила в густий туман, та повертатися назад не було бажання, адже за кілька сотень метрів відкриється чудовий краєвид на країну гірських озер - Свидовець.

І ось ми нарешті вийшли на хребет, та радості він нам не додав, адже видимість була низькою і вся панорама Карпат закінчувалася гірською стежкою чи дорогою з густою травою та нашими невеселими фігурами. Ставало прохолодно, тому по хребту рухаємося швидким темпом, все ще сподіваючись на Диво. Та дива не сталося. За якихось три години ми подолали шлях від гори Татарука до схилів гори Стіг, а гарні пейзажі спостерігалися тількиз південно-західної сторони, вільної від хмар.

Та й ставало дедалі холодніше. То ж наші керівники вирішили ставати на ночівлю не біля турбази Драгобрат, як було заплановано, а повели нас на полонину Урда, захищену від холодного вітру та туману. Спуск був доволі тривалим, та відчуття близького завершення важкого дня надавало нам сили. Табір ми розбили поряд зі стрімкою річкою на неширокій галявині з обладнаним кострищем. Весь вечір ми "добрим словом" згадуємо обіцяну нам "Прогулянку озерами Свидовецького хребта" та відігріваємося біля вогнища.

Саме тут ми знайомимося з цікавою людиною - збирачем лікарських трав, який збирає їх на схилах гори Близниці вже багато років та місцевим чабаном, який у пошуках свого коня забрів до нашого табору. Надалі жарти про коня стають коронними фразами нашого походу.

День шостий. 20.08.15 р.

ранковий туалет та приготування сніданку багато часу не займає, то ж ми сьогодні доволі рано вирушаємо в дорогу. За порадою нашого вчорашнього гостя вирішили обійти Близницю схилом і сходимо з дороги на стежку, що веде нас до кошари, а потім далі в ліс. Стежка стає дедалі вужчою та екстремальною і веде нас по буковому лісі, що стало для нас несподіванкою, адже вперше ми зустрілися з буковими лісами в Карпатах. Подальша наша дорога дуже нам нагадала наші походи по гірському Криму, адже саме там ми частенько мандрували саме по буковому лісі. Стежка врешті-решт скінчилася зовсім і ми почали рухатися траверсом по схилу спускаючись до річки Косівської.

До дороги ми спустилися доволі екстремально, та радості не було меж. Залишалося знайти доволі пологу галявину і влаштуватися на ночівлю. Дорога вздовж річки часто переходить з одного берега на інший то ж нам нічого не залишається, як долати цю природну перешкоду убрід, що надає нашому походу ще більшого емоційного забарвлення.

У пошуках галявини ми пройшли близько п'яти кілометрів і з дозволу лісників на ночівлю влаштувалися на галявині поряд з їхнім будинком. Люб'язні лісники забезпечили нас дровами для приготування вечері, то ж ми швидко повечеряли і посидівши трохи біля нічного вогнища зручно вмостилися в своїх наметах.

День сьомий. 21.08.15 р.

Підйом сьогодні ранній, адже на нас чекає доволі тривалий денний перехід, що починався затяжним підйомом до полонини Старий. Швидкі збори, і ми на маршруті. Сказати, що підйом був крутим, це нічого не сказати, бо зустрічалися такі ділянки, де ноги самі спливали назад, адже стежка була до того ще й слизькою після дощів.

Та не дивлячись на це, ми за дві години подолали підйом і нарешті вийшли до гірської кошари, а потім стали  на гірську дорогу неподалік від гори Близниці. Радості не було меж - адже погода стала теплою і сонячною. Тепер ми могли безперешкодно милуватися карпатськими краєвидами. Йти стало легше і цікавіше, то ж час від часу приходилося зупинятися для фотографування, адже багато хто з учасників у Карпатах був уперше.

Гірською дорогою дорогою долаємо полонини Беркут, Білин та Перелісок і наближаємося до турбази "Перелісок", де планували ставати на ночівлю. Та час ще був ранній, і не зважаючи на вмовляння працівника турбази все ж вирішили йти далі і зупинитися на полонині Думиній. По серпантину обходимо гори Довжину та Терентин і починаємо шукати місце для стоянки на полонині Думиній. Деякий час проводимо розвідку у пошуках води, яка завершується успішно для нас. То ж ми розбиваємо табір нашої останньої гірської ночівлі на рівнинній ділянці з залишками будівлі поряд з перехрестям доріг.

Саме тут ми нарешті зрозуміли, для чого у походах потрібна гітара, бо чи не вперше ми почули туристські пісні у виконанні наших керівників. А ще для новачків було проведено експрес-посвяту у туристи, бо ті випробування, які випали на їхню долю в цьому поході вже майже автоматично зарахували їх до лав нашої туристської братії.

День восьмий. 22.08.15 р.

 Всі прокинулися у передчутті скорого повернення до цивілізації. Дехто це сприймав з радістю, а дехто з легким сумом, та все має свій кінець. То ж, зібравши свої рюкзаки ми вирушаємо долати останню ділянку нашої пішохідної частини маршруту. Дорога весь час йде на спуск, то ж часу для спогадів вистачає, а мальовничі краєвиди - то рай для любителів фотографувати.

Отак неспішно ми й спускаємося до Рахова. Потяг у нас вночі, то ж ми двома групами вирушаємо на екскурсію по цьому доволі мальовничому місту. Вже близько півночі займаємо свої місця у потязі Рахів-Львів і з сумом покидаємо мальовничі Карпати. На цьому наша пішохідна частина подорожі закінчена.

Дорога додому. 23-24.08.15 р.

Зранку ми вже у Львові. Не гаючи багато часу вирушаємо на екскурсі містом. Відвідуємо церкву Ольги та Єлизавети і прямуємо до собору Святого Юра. Не відразу впізнаємо соборну площу, адже під час попереднього нашого перебування тут ще белися будівельні роботи, а вже сьогодні тут стоїть пам'ятник митрополиту Андрію Шептицькому. Відвідуємо храм та милуємося його величною архітектурою.  Далі через парк Івана Франка вирушаємо до центру міста, де й проводимо решту часу до потягу.

О 17.30 ми вже у потягу. Час додому проводимо у спогадах про найцікавіші миттєвості походу та традиційно згадуємо наймальовничіші гірські озера, які им могли побачити під час походу.

 Весела подорож мальовничими озерами Свидовецького хребта: https://vk.com/video?z=video87627405_171381586%2F293a275b68cc74c572%2Fpl_updates